Поиск

«Автографи» Володимира Заболотного

У Києві працювало багато славетних архітекторів. Згадаємо хоча б такі імена — Андрій Меленський, Григорій Григорович-Барський, Іоган Шедель, Вікентій і Олександр Беретті, Степан Ковнір, Владислав Городецький, Володимир Николаєв, Павло Альошин...

До плеяди видатних архітекторів належить і Володимир Заболотний, який працював в Україні у першій половині XX століття.

Володимир Гнатович Заболотний — архітектор-практик, доктор архітектури, професор, майстер живопису, знавець історії зодчества і народного мистецтва, автор мистецтвознавчих праць.

Народився в селі Карень (тепер у складі Переяслава-Хмельницького) Київської губернії, 13 серпня 1898 р., в сім'ї майстра по виготовленню церковного оздоблення. Вироби батька можна було придбати в магазинах Києва. Гарні ікони, свічники, келихи, обручки, персні, що створювалися на очах, певно, вплинули на естетичний розвиток Володимира. З юних літ писав художні картини, оформлював декорації для вистав, захоплювався музикою, чудово грав на скрипці.

У його розвитку, одержанні професійної освіти, велику роль зіграв викладач гімназії Карл Аре. Закінчивши її, Володимир вступив на будівельне відділення Київського політехнічного інституту. А 1922 р. він з'являється в Митрополичному будинку на подвір'ї Софійського собору, де містився тоді архітектурний інститут (нині Київський художній інститут).

Вже на старших курсах Заболотний виступав як асистент відомого архітектора, професора Валер’яна Рикова, консультував учнів молодших курсів. 1928 р. Заболотний захистив дипломний проект. Став кваліфікованим спеціалістом, багато роз'їжджає по Україні, займається проектуванням, спорудженням житлових й суспільних будівель. Серед перших його праць: «Соцмісто» у Кривому Розі, клуб у Дніпродзержинську, робочі селища в Донбасі. Брав активну участь у розробленні генеральних планів Кременчука, Черкас, Комінтернівська.

Після перенесення столиці України з Харкова в Київ, В. Заболотний працює над створенням нового урядового центру. Володимир Гнатович розробляв проекти будівництва цього центру в районі нинішньої Європейської площі. Однак його пропозиція була відхилена. Перевагу надали проекту адміністративного будинку архітектора Й. Лангбарда на Михайлівській площі (мала назви Урядова, Радянська, Калініна). У новому будинку, який здіймався над схилами Дніпра, розміщувалися тоді вищі партійні й державні органи України.

1935 р. Заболотний разом з співавторами подав на конкурс ще один проект урядового будинку.

В 1936—1938 рр. було розроблено і затверджено новий генеральний план столиці. У розробці архітектурно-планувальної частини цього плану взяли участь архітектори В. Заболотний, М. Гречина, О. Зінченко, А. Матушевич, П., Юрченко та інші. Головна містобудівна ідея територіального розвитку Києва полягала в тому, що вперше передбачався розвиток міста на обох берегах Дніпра, а також у південно-східному і західному радіальних напрямах. До того ж, територія міста набувала більшої компактності. На головних магістралях Заболотний планував будівництво багатоповерхових житлових будинків, які в найкоротший строк повинні бути поліпшити архітектурне обличчя міста.

Одначе ці плани перервав віроломний напад фашистської Німеччини...

Вулиця М. Грушевського (колишня Олександрівська, а пізніше Кірова) насичена пам'ятками історії, архітектури і культури: Національний художній музей; Маріїнський палац; будинок, який належав М. Раєвському й де бував О. Пушкін.

Найзначнішою спорудою довоєнної пори на цій вулиці був будинок Верховної Ради, збудований 1936—1939 рр. за проектом В. Заболотного. Крім нього, учасниками творчої групи були архітектори С. Григор'єв, В. Риков, Я. Штейнберг. В будівництві брали також участь архітектори А. Кіріндас, П. Красицький, Н. Чмутіна, Г. Граужіс, Е. Сарнавський, В. Левицька, І. Милінис.

Головне в архітектурному обличчі цієї споруди — масштабність щодо навколишньої забудови, планова компактність, логічність конструктивного вирішення. У центрі будинку — восьмикутний у плані сесійний зал на 1000 місць (650 м2), перекритий металево-скляним куполом. Плафон парадного вестибюля розписаний на тему «Квітуча Україна» (художники В. й Б. Щербакови). Головний фасад (довжина — 48 м.}, обрамлено шестиколонним портиком стилізованого корінфського ордера, інтер'єри оформлено в стилі українського народного декору. Парапет прикрашено ліпними візерунками.

В оздобленні інтер’єрів використано декоративне тинькування, природний мармур, дерева цінних порід, нікельований метал, високоякісні скло, шкіри, карбування і розписи — за мотивами народного мистецтва.

Цей будинок добре пов’язаний з архітектурою Марийського палацу, що поруч. За цю споруду у 1940 р. В. Заболотному присуджено Державну премію. Будівля нині відома по всій (Україні, за її межами і прославила Володимира Гнатовича. Споруді судилося відіграти воістину історичну роль у проголошенні незалежної України, розвитку парламентаризму. В ці дні зал під скляним куполом перетворився на арену часом навіть надто гострих політичних баталій.

До речі, 1949 р. Заболотний реконструював споруду: з боку парку прибудував напівкруглий триповерховий корпус з внутрішнім подвір'ям. В 1940—1941 рр. Заболотний обіймає посаду головного архітектора міста.

Ще не закінчилася війна, а 7 листопада 1944 р. у Києві в Музеї російського мистецтва відкрилася виставка проектів нових будівель на Хрещатику, в який брали участь провідні архітектори країни, в тому числі В. Заболотний, П. Альошин, А. Добровольський, Б. Приймак.

Заболотний зобразив перспективу архітектурного ансамблю центральної магістралі столиці, виконану у формах українського бароко. На початку 50-х років на місці страхітливих руїн піднявся новий Хрещатик — значно ширший і красивіший від старого. Загалом архітектор В. Заболотний спроектував понад 40 житлових та громадських споруд.

1944 р. Володимир Гнатович очолив Академію архітектури України, був обраний першим її президентом. Як професор Київського державного художнього інституту він виховав плеяду здібних архітекторів. До речі, в створенні у Києві автовокзалу і палацу піонерів значну роль відіграв зодчий А. Милецький — учень Заболотного. Його учнем був і дійсний член Української академії архітектури, заслужений архітектор С. Кілессо, який згадував, що у розмовах Володимир Гнатович любив повторювати: «Талант, як гроші. Коли є, то є, коли нема — то нема».

Будівництво метрополітену у Києві почалося в 1949 р. В розробиці першої, Святошинсько-Броварської лінії консультантом запрошували Заболотного.

Останні роки зодчий займався науковою працею, започаткував видання шеститомної «Історії українського мистецтва». У 1971 р., вже посмертно, за цю працю відзначений Державною премією України.

Талановитий архітектор помер 3 серпня 1962 р. У Переяславі-Хмельницькому функціонує його меморіальний відділ, де виставлено унікальну колекцію проектів, фотографій споруд, архівні документи. На стендах — малюнки, акварелі, портрети, виконані В. Заболотним. Володимира Гнатовича поховано на Байковому кладовищі. На жаль, досі в Києві не увічнено його ім'я в назвах. Хоч, правда, архітектори, як, певно, ніхто, залишають пам'ять про себе у своїх реалізованих проектах.

«Демократична Україна», 11.02.2000 р., № 17

 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить