Поиск

«Будівничий центру Києва» Георгій Шлейфер

Архітектурні обриси Києва надзвичайно вдало поєднуються з рельєфом місцевості і є невід'ємною частиною панорами міста на березі давнього Борісфену.

Чимало цікавих пам’яток у будівництві того часу дійшло до наших днів.

Київ давно вже зайняв своє почесне місце серед найвідоміших міст Європи, в архітектурі якого важливу роль відіграла раціоналістична течія. 

Серед плеяди київських архітекторів кінця XIX — початку XX століття одне з почесних місць належить талановитому зодчему Георгію Павловичу Шлейферу.

У своїх проектах він використовував останні досягнення сучасного будівництва та архітектури, що несли в собі невід'ємний елемент стильової своєрідності епохи класицизму і модерну.

Він народився в Києві 4(16) червня 1855 р. в сім'ї художника-портретиста та архітектора. Батько його, Павло Іванович (1814—1879), відомий автор таких проектів в Києві як: культова споруда — лютеранська кирха, в формах спрощеної готики, на вулиці Анненківській (тепер Лютеранська) — 1855— 1857 рр.; будівля Другої гімназії (1856 р.) на Бібіковському бульварі (нині бульвар Т. Шевченка, 18), — з 1061 р. тут знаходиться Міжміська телефонна станція.

До його художніх творів відносяться картини: «Літня жінка», «Портрет дружини», «Портрет Йордане», «Портрет Зейделя» та інші...

Ще в роки навчання у Петербурзькому інституті Цивільних інженерів, Георгій Шлейфер стає відомим як автор ряду досліджень по вогнетривким спорудам, створеним під керівництвом професора В. Куроїдова, коли проходив конкурс на проект будови першої Київської біржі. Ця монументальна споруда витримана у формах пізнього ренесансу, будувалась під його ж керівництвом у 1882—1883 роках на розі вулиць Інститутської та Хрещатика. У 1941 році будинок біржі було зруйновано разом з Хрещатиком.

У 1883 році архітектор споруджує павільйони сільськогосподарської виставки, яку влаштували у Києві. Честолюбні прагнення Г. Шлейфера не обмежувалися окремими будівлями.

Мистецтвознавець Г. Лобановська у своїй праці відмічає, що того ж року він балотувався у міську думу і притому успішно. Невдовзі, після обрання до складу думи, Георгій Павлович вже був головою її будівельної комісії, членом міської управи, без дозволу якої в Києві не зводилася жодна споруда. Шлейфер прилучився також до діяльності новоутвореного Київського кредитового товариства, на першому ж засіданні правління, у 1885 році, він був обраний одним з директорів товариства, а згодом і його головою. Архітектор був крупним домовласником, йому належали багато споруд, наприклад, прибутковий будинок на розі вулиць Рейтарської і Стрітенської (1886—1887) та будинок з концертним залом по вулиці Мерингівській, 8, (1898—1899). Ці будівлі не збереглись.

У 1887 році Г. Шлейфер проводить експеримент з артезіанського буріння у власній садибі на розі вулиць Константинівській та Еленівській на Подолі. Подальше ці опити були продовжені ним і у другій садибі, по вулиці Сагайдачного, 8, на розі Ігорівського провулку. У наш час в багатьох районах Києва устатковані артезіанські шпари. І ці роботи продовжуються.

Шлейфер, очолювавший у 1895 році Київське домобудівне акціонерне товариство, яке викупило садибу професора Ф. Мерінга, зробив проект планування ділянки, згідно з яким на її території було утворено чотири нових вулиць, а також Миколаївська площа (нині ім. І. Франка).

А до того тут була велика садиба — з садом, алеями, ставком, оранжереями і виноградниками (Мерінгівській сад).

Стара назва вулиці Городецького — Миколаївська, від імені імператора Миколи II. Забудова здійснена протягом 5 — 7 років, в основному доходними будинками в стилі віденського модерну, Г. Шлейфером й іншими архітекторами.

Зодчий шукав нові шляхи, іноді успішно вирішував складні проблеми ансамблю, створював оригінальні типи співвідношень, масштабності тощо.

Спільно з Е. Брадтманом, Г. Шлейфером спорудження у 1897 р. по вулиці Миколаївській, 5, великий, фешенебельний готель «Континенталь», відомий в Росії і Європі. Тут зупинялися видатні вітчизняні і зарубіжні митці. На базі залишків споруди, зруйнованої у роки фашистської окупації, було зведено приміщення консерваторії, добудовано концертний зал.

Більшість споруд цієї вулиці реконструйована після війни.

Зодчий був автором проектів будинків 1-го комерційного училища по вулиці Воровського, колишній Бульварно-Кудрявській, 24, (1897—1898 рр.) та міського училища імені фінансиста М. Бунге, розташованого на розі вулиць П. Орлика та Липської, №28/5. Останнє училище було споруджено в співавторстві з Е. Брадтманом у 1901—1904 рр. Цей будинок є триповерхова споруда з напівциркульними вікнами, біфорікми; кутовий ризаліт у вигляді напівкруглої вежі, увінчаної куполом.

Георгій Павлович автор проекту відомої Хоральної синагоги (1897—1898 рр.), побудованої на замовлення цукрозаводчика Л. Бродського по вулиці Шота Руставелі, 13 (колишньої Прозоровської). Якість будівельних робіт гарантувала фірма знаменитого Льва Гінзбурга. Будівлю в псевдомавританському стилі було зведено за один рік.

Урочиста церемонія відкриття Хоральної синагоги відбулася 24 серпня 1898 р., що співпало з 50-річним ювілеєм її фундатора Лазаря Бродського. Його благочинність принесла йому особливу популярність, гуманізм якого не обмежувався лише однією релігією. Цьому будинку — більш 100 років. Ще зовсім недавно в ньому розміщувався ляльковий театр. Реконструйовано у 1974—1975 рр. і у 1999—2000 рр. Сьогодні у центральній синагозі Києва ідуть богослужіння.

Але, мабуть, однією з найцікавіших споруд Г. Шлейфера у стилі модерн є його власний будинок (1909—1910), розташований на розі Садової та Інститутської вулиць. Симетрично вирішені фасади цього п'ятиповерхового імпозатного будинка з плавно зігнутими лініями за завмерлими жіночими постатями у святковому вбранні. Цікаво порівняти фігурний фриз, що оздоблює цей будинок з оформленням прибуткового будинку №14, по вулиці Ярославів Вал, спорудженого на замовлення штабс-ротмістра, кінно-заводчика Л. Родзянко. На цьому будинку також є фриз, на якому перемежаються жіночі фігури у спадаючому долі вбранні та звивисті стеблини рослин.

Тривалий час ім'я архітектора цього будинка залишалось невідомим, але на підставі архівних документів вдалося визначити, що найбільш вірогідним автором проекту був сам володарь ділянки, архітектор Г. Шлейфер. Деякі київські мистецтвознавці, і в частковості, науковий співробітник Т. Скибицька, припускають, що проект й будівництво дому №14 виконувані техніком-будівничим М. Клугом. Подальші дослідження, можливо, підтвердять це. '

Серед інших робіт Г. Шлейфера треба відмітити споруду промислового банку на розі вулиць Миколаївської і Хрещатику (1897—1898, споруда не збереглась).

Будинок драматичного театру «Соловцов» (нині Український драматичний театр імені І. Франка), споруджений в 1896—1898 рр. у співдружності з Е. Брадтманом на Миколаївській площі (тепер Франка).

Інтер'єр внутрішнього залу театру тоді був оформлений за проектом зодчего Городецького. Усе було в голубому кольорі і навіть шнури біноклів глядачів.

У різні роки тут працювали видатні артисти української сцени Г. Юра, М. Крушельницький, А. Бучма, Д. Мілютенко, Ю. Шумський, Н. Ужвій, М. Яковченко.

Перед театром — затишний сквер, посеред якого чавунний фонтан у вигляді великої чаші, з'явившийся у 1900 р. Такі фонтани і досі стоять у київськиїх парках. У 1959—1960 рр. проведено реконструкцію приміщення театру, надбудовано третій поверх... До творінь Шлейфера відноситься й житловий будинок по вулиці Миколаївській, 9, (1900—1901 рр.) у співдружності з Е. Брадтманом, так називаємий будинок Л. Гінзбурга. Фасад будівлі насичен архітектурними прикрасами: тут і грифони, і античні боги, серед яких Меркурій — покровитель торгівлі.

Архітектор жив у будинку №12 по Тарасівській вулиці, де, до речі, знаходилася народницька «комуна» В. Дебогорія — Мокрієвича.

Кажучи про творчу діяльність Г. Шлейфера, можна констатувати, що улюбленою його манерою при проектуванні споруд була переважна більшість деталей, що характерні для стилю ренесанс.

Безумовно, його ім'я посідає почесне місце серед архітекторів київського модерну, оскільки такі твори як будинок Хоральної синагоги, будинок Л. Гінзбурга, театр «Соловцов», є одними з кращих прикладів архітектурного стилю на центральних вулицях Києва.

Георгій Павлович помер 27.03 (9.04) 1913 р. і був похований на кладовище «Аскольдова могила».

 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Губернаторы столицы

Пороху он и не нюхал

В провинциях России и Украины правительственные реформы проходили непосредственно под руководством губернаторов. Характерно то, что в период преобразований по стране прокатилась волна террора как в столицах империи, так и в других городах. Проведение реформ в Украине и Киеве связано и с пребыванием на посту Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора Александра Романовича Дрентельна, служившего ранее шефом жандармов, потом командующим Киевским военным округом.

Читать полностью...