Поиск

Неоренесанс від Альошина

На початку XX століття планування Києва розвивалося з урахуванням природних, економічних та технічних умов. Архітектура зазнала багато стилістичних напрямків. На зміну бароко, класицизму прийшли неоренесанс, неокласицизм, національний романтизм і модерн.

У забудові міста велике значення мала творчість відомого архітектора П. Ф. Альошина. Спираючись на історичні традиції та найновітніші досягнення у будівництві, він створив високохудожні будівлі, багато з яких і зараз зберігають своє значення, є пам'ятками архітектури.

Павло Федорович Альошин народився 28 лютого 1881 року у Києві в родині заможного підрядчика, який вийшов з селян — майстерових Курської губернії.

По розповідях сучасників, руки Альошина-батька були «золотими», здатними в будівництві творити диво. До речі, його фірма будувала будинки і в Києві.

Завдяки своїй обдарованості та працьовитості, Павло одержав добру освіту, яка дозволила йому в подальшому стати відомим будівельником. У 1904 році він закінчив Петербурзький інститут цивільних інженерів, а у 1917 році — Петербурзьку Академію мистецтв. У каталогах книг бібліотек зберігаються праці Альошина, про новий стиль, його зародження, форми та способи будівництва.

Однією з перших споруд, побудованих по проекту Павла Альошина, є торговий дім Бажанова у Петербурзі (1907—1909), який повністю підпорядкований концепціям модерну. Синтез архітектури та мистецтва одержав в цьому творінні завершене втілення. Майоліковий камін з композицією «Микула Селянинович» по ескізах М. Врубеля та розпису по картинах М. Реріха «Богатирський фриз» у вітальні, утворюють чудове сполучення з архітектурним рішенням інтер'єрів.

На межі тисячоліть в Україні проходило помітне розширення мережі загальноосвітніх шкіл та різних учбових закладів. З'явились типові проекти. У будинку комерційного училища на вул. Ярославів Вал у Києві в 1903 році нашим зодчим були реалізовані нові функціональні ідеї. Тут вперше в одному будинку чітко визначені три зони: учбова, суспільна та житлова (для викладачів), а всі класи зорієнтовані однаково.

На IV з'їзді російських зодчих у 1911 році архітектор Альошин виступав з доповіддю про основні вимоги до шкільних будинків. Він запропонував прогресивний тип школи з одностороннім розташуванням класів.

З ростом населення у Києві і в інших містах України здійснювалися різні проекти і планування квартир. Прикладом раціонального рішення планування квартир є будинок на вул. Виноградній, 20 (зараз Богомольця), збудований Альошиним у 1914 році.

Чудовим архітектурним витвором був особняк Ковалинського по вулиці Левашовській (Шовковична, 15/1). В цій будові помітні мотиви романського стилю. На невеликій ділянці Альошину вдалося створити ілюзію «дім в саду», куточок природи з фонтаном та альтанкою. Кваліфікована реставрація, виконана спеціалістами в наш час, зберегла первісний вигляд цього будинку, який нагадує середньовічний замок.

Він розробив проекти численних житлових будинків та громадських споруд.

Споруджуючи будинки Педагогічного музею та Ольгинської гімназії, Альошин прагнув завершити ансамбль так званих академічних кварталів Києва, започаткованих спорудою Київського університету архітектора В. І. Беретті.

Серед робіт зодчого особливо виділяється будинок Педагогічного музею (1901—1913 рр.) з мальовничими півкруглими виступами фасаду, м'якими обрисами скляного куполу та великим скульптурним фризом «Розвиток освіти» на фасаді, виконаним за ескізами скульпторів В. Козлова і Л. Дітриха. Педагогічний музей — світла споруда на Володимирській вулиці, 57, добре знайома усім киянам.

Свою історію він відлічує ще з 1901 року, коли на бажання громадськості у Києві створюється Педагогічний музей. Постійного приміщення для нього не було, і тому перша експозиція розмістилася у щойно відкритому Троїцькому народному домі на вулиці В. Васильківській, 51 (тепер 53, де розташувався театр оперети).

Проте перебування музею тут було тимчасовим і згодом його експозиція розмістилася у приміщенні Вищих жіночих курсів, а ще пізніше — у торговельній школі Терещенка.

Після 1917 року тут відкрився Музей революції, потім Київський філіал центрального музею В. Леніна, а нині — Будинок вчителя, як один із важливих культурних осередків міста.

У Педагогічному музеї зібрано чимало експонатів, що розповідають про розвиток народної освіти і педагогічної науки в Україні.

Серед споруджених Альошиним будівель стоїть, як і непримітно, багатоповерховий будинок по вул. Богомольця, 5. Фактично у Липках збудовано «чарівний» дім, де з початку будівництва в ньому не гасло світло, а в кранах завжди подавалась артезіанська вода по мідних водопровідних трубах. Ззовні цей дім виглядає скромним, але всередині — справжній палац, за незвичайною оригінальною оздобою, відрізняючись монументальністю та красою.

До слова, у 1963 році в цьому районі вчені знайшли склеп та фундамент храму XI століття.

На вул. О. Гончара збереглося чимало цікавих старих споруд. На цій вулиці романтично оздоблена в дусі псевдоготики садиба прибуткового будинку початку XX століття, що нагадує середньовічний західноєвропейський замок (будинок №60), та оздоблений керамікою в українському народному стилі будинок №74, які споруджені по проекту П. Альошина. Дуже цікава топоніміка цієї вулиці. Вона мала назви Маловолодимирська, П. Столипінська, В. Гершуні, Л. Кецховелі, В. Чкалова.

Прикладом Едалого архітектурного рішення вигляду міста є Володимирська вулиця і Софійська площа. Тут виділяється багатоповерховий дім, збудований у 1913 році Альошиним в стилі необароко. Він завершив формування цієї площі, яка стала одним із важливіших містобудівних вузлів Києва та неповторним ансамблем, об'єднавши в єдине ціле зодчих різних епох. 

В Києві будувалися і будинки для учбових та наукових закладів. Цікавим спорудженням була школа, збудована тоді на ПІулявці, в проектуванні якої брали участь архітектори О. Щусев, П. Альошин, В. Осьмак та В. Риков. Тут були передбачені учбові приміщенні, їдальня, кінозал, актовий зал.

Найбільш оригінальним об'ємно-планувальним рішенням є народна аудиторія, збудована П. Ф. Альошиним. Вона була реконструйована і добудована архітектором у 1937 році.

У 1917 році ним був розроблений курорт-сад «Камперия-Сарыч» у Криму. На превеликий жаль, цей проект залишився нереалізований. Така ж участь чекала і інші конкурсні проекти курортної зони околиць Києва.

У Києві, по вулиці Смирнова-Ласточкіна, 20, міститься художній інститут. Ця вулиця відома з XVIII століття під назвою Вознесенського узвозу. Нині ця місцевість оголошена заповідною зоною. З Київським художнім інститутом пов’язана діяльність багатьох відомих митців. Тут викладали видатні діячі В. Касіян, М. Лисенко, А. Петрицький, О. Шовкуненко, а також професори П. Альошин, В. Заболотний та інші майстри пензля, різця, архітектури. Нині в цьому мистецькому закладі діє кілька факультетів, а на території споруджено меморіальний комплекс.

В один із найдраматичніших моментів історії Києва (1918— 1920 роки) міським архітектором був Павло Федотович Альошин, цивільний інженер, професор, останній, на загальну думку, київський Архітектор з великої літери.

Після громадянської війни Альошин стає одним з провідних майстрів архітектури України, виховує кілька поколінь відомих зодчих. У 1928—1930 рр. за проектом Альошина був побудований житловий будинок лікаря на Великій Житомирській вулиці, 17. Тут ефект мальовничості досягнуто дугою фасаду, ритмічно розчленованого трикутними в плані еркерами, м'яко закругленими боковими виступами і традиційним для Києва використанням декоративних якостей червоної та жовтої цегли.

За якостями архітектури — це один з найкращих будинків міста із споруджених в довоєнні роки. В цьому домі жив П. Альошин, тут і зараз живуть дочка архітектора Оксана Павлівна з сином...

Під час окупації 1941 —1943 рр. Хрещатик був дуже зруйнований. У післявоєнні роки почалася відбудова вулиці. П. Альошин брав участь у конкурсах на проект Хрещатика. В' процесі реконструкції Хрещатик розширено майже в два рази, зведено багатоповерхові будинки, які облицьовано світло-жовтою керамікою, червоним і сірим гранітом. Він піднявся з руїн і став значно ширший і красивіший від старого. В забудові Хрещатика архітектори В. Заболотний, П. Альошин, А. Добровольський, Б. Приймак прагнули відобразити велич перемоги і радість творчої праці, святковість головного проспекту міста.

В Києві у Липках в 1755 році було збудовано Маріїнський палац для імператриці Єлизавети, за основу якого було покладено проект В. Растреллі. Пошкоджену під час війни будівлю реставровано наприкінці 40-х років під керівництвом архітектора П. Альошина. Він як і раніше прикрашає історичну місцевість Печерська.

В 1945 році було утворено Академію архітектури України, президентом якої обрано В. Заболотного. Першим дійсним членом Академії став П. Альошин, чимало зробивши для відбудови міст і сіл. Альошину належать наукові праці в галузі будівництва та історії архітектури.

Будівлі, побудовані видатним зодчим, функціонують і в наш час, що свідчить про його високу професійну майстерність. Павло Федотович Альошин помер у Києві 7 жовтня 1961 року, і був похований на Лук'янівському кладовищі. На його могилі — пам'ятна дошка з горельєфом, скульпторів Клокова і Ігнатєва, яка відкрита у 1982 році.

«Демократична Україна» 14.01.2000р. № 5

 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Губернаторы столицы

Губернатор-Украинофил

В условиях самодержавия России местным административным структурам отводилась не последняя роль. Назначаемым в Украину губернаторам, притом, представлялась неограниченная власть. В 1898–
1903 гг., когда хозяином трех крупнейших и стратегически важных губерний Украины был Михаил Драгомиров, управление территорией носило либеральный характер. Генерал-адъютант Михаил Иванович Драгомиров, родившийся в 1830 г., наряду с Суворовым, Кутузовым и Брусиловым, прослыл крупным военным деятелем и ученым, теоретиком и практиком военного искусства. В наследство от отца будущий генерал и государственный муж получил сто сорок десятин земли родового имения на окраине Конотопа. Драгомировы – обрусевшие поляки, перешедшие на службу к российскому государю еще в 1739 г.

Читать полностью...