Поиск

Володимир Безсмертний. Його кредо — модерн

Архітектор Володимир Безсмертний на початку XX століття посідав провідне місце у будівництві в Україні, особливо у Києві. Але з часом він виявився несправедливо забутий нащадками. Його ім'я рідко зустрічається у літературі, довідниках. Найбільш повні відомості про нього опубліковані вже в наш час київським істориком Д. Малаковим.

Володимир Андрійович Безсмертний народився у Києві 21 грудня 1861 року в родині чиновника. З короткого життєпису відомо, що в його родині «ні капіталу, ні нерухомості не було й нема...».

Він прожив досить насичене, творче життя. Серед архівних матеріалів пощастило виявити «Сиггісиїшп уііае» (автобіографію) Безсмертного, складену ним у 1923 році. Вчився у реальному училищі, в Петербурзькому інституті цивільних інженерів, який закінчив у 1885 р. До речі, цей заклад закінчувало багато архітекторів, що працювали потім у Києві, — O. Вербицький, П. Альошин, Б. Дяченко, М. Дамиловський.

Після служби в армії Безсмертний одержав призначення інженером до будівельного відділу у Житомирі. Він втілив у той час різні проекти будівель: лікарні, школи, мости, гімназію.

Незабаром обійняв посаду губернського інженера в Києві, яку посідав більш ніж чверть століття. Найважливішими серед його промислових споруд були винний склад на вулиці Кудрявській, 16 (тепер завод «Алко»); елеватор на Подолі при млині Лазаря Бродського (нині книгосховище Національної парламентської бібліотеки, Боричів узвіз, 13); майстерні при виправному арештантському відділенні на бульварі Тараса Шевченка, 27 (нині професійно-технічна школа); маслобійний завод Лур'є на Подолі.

На розвиток міста мало великий вплив створення першого в Росії електричного трамваю (1892 р.), лінії якого позначились на функціональному призначенні багатьох вулиць та районів. У той час архітектор проектував електростанції для трамваю на Набережному шосе, 2, та освітлення Андріївської вулиці. За його пропозицією прокладається паркова Петровська алея, котра досі зберегла свою назву. Оскільки частина колишнього Царського саду, що прилягала до Купецького зібрання, виявилась відрізаною від основного зеленого масиву, виникла необхідність з'єднати їх мостом. Спочатку збудували інженерну споруду — віадук Безсмертного із балок й прогонів. Потім за проектом Є. Патона, у майбутньому видатного вченого, споруджено міст з легких, ажурних металевих конструкцій. Петровська алея була улюбленим місцем гулянь громадян і гостей міста. Колись в цих місцях були ресторани «Рив'єра», «Кукушка», скульптура «Слон» з фонтаном, фотография якого зберігається у автора книги.

Безсмертний укріплював від зсувів схили та створив естакаду першого фунікулера, спорудженого 1902—1905 рр. на Болодимирській гірці. Серед громадських будинків архітектором зведені: школа для глухонімих на вулиці Макарівській (нині Пугачова), будинок товариства Червоного Хреста, корпуси Кирилівської лікарні (гінекологічний та хірургічний), будинки Київського товариства взаємного кредиту та Казенної палати і Казначейства на Львівському майдані, 14. Фасад будинку Казенної палати було пишно декоровано, споруда мала великий купол. Під час війни будинок зазнав сильної пожежі. Від колишньої краси нічого не залишилося.

1854—1857 рр. на Софійській площі за проектом архітекторів К. Скаржинського, М. Іконникова та І. Штрома була зведена будівля «присутственних місць». Архітектура її позначена рисами пізнього класицизму.

Архітектор В. Безсмертний мав чин статського радника, служив у цьому будинку. У 1908 р. він надбудував споруду. У 1980-х роках вона реконструйована. Тепер тут знаходяться адміністративні установи.

Київський архітектор консультував будівництво Політехнічного інституту, Міського музею товариства старовини й мистецтв, банків, гімназій, бо був членом будівельної комісії. На Подолі, на розі вулиць П. Сагайдачного і Ігорівської стоїть споруда, зведена у 1898—1899 (зараз вулиця Сагайдачного, 10), за проектом В. Безсмертного. Крім квартир, на першому поверсі знаходились магазини, а в підвальному поверсі — пральні й склади під крамниці. Композиція центрального фасаду будинку являє еклектичне поєднання романських, візантійських та класичних елементів.

На Львівській вулиці, 42 (тепер Артема) він споруджував в традиційно українських національних обрисах прибутковий будинок Є. Томіліної. У його декоративному оформленні є елементи стилю модерн.

У 1913 р. на цій же вулиці за його проектом збудований прибутковий дім дворянці О. Аноре. У цьому будинку проживав архітектор-художник В. Фельдман, відомий як автор панорами «Оборона Севастополя 1854—1855 років». А на Великій Дорогожицькій (тепер Мельникова, 8), у стилі модерн з'являється особняк для голови окружного суду М. Грабара. Іншою спорудою, поставленою В. Безсмертним приблизно в кінці XIX століття на вулиці Гоголівській, 15, є прибутковий будинок Н. Красовського.

А тепер про «будинок з котами», збудований на вулиці Гоголівській, 23, для генерала Ф. Ягимовського у 1909 році. Ця оригінальна споруда завжди породждувала чутки про авторство. Архітектура чотириповерхового будинку виконана в готичному стилі і прикрашена драконом, совами, котами, міфологічними персонажами та орнаментами рослин. Згори кутової частини споруджено башту зі шпилем. Декор квартир витримано в різних стилях. Споруда неповторна і дивна, але потребує реставрації. Хто автор проекту споруди — гадають досі. Перевага віддається В. Городецькому, можливо як більше знаменитому, ніж В. Безсмертний.

Коли почалась перша світова війна, В. Безсмертний на якийсь час залишив рідне місто, переїхав до Одеси, де працював в будівельному технікумі.

Незабаром був запрошений на викладацьку роботу в Політехнічний інститут Києва. У автобіографії писав, що він «жонатий, на утриманні дружина і сестра дружини, дочка».

Безсмертний постійно мешкав понад 40 років на вулиці Ярославів Вал, 28. Будинок зберігся, але надто змінився...

Архітектор брав участь в технічній секції Київського губкомунвідділу, був технічним інспектором, міським інженером і неухильно стежив за дотриманням правил забудови. У творчості В. Безсмертного проявились характерні для цього періоду перехідні риси від історизму до модерну, властиві архітектурі Києва початку XX століття. Він помер 6 жовтня 1940 року і похований на Лук'янівському кладовищі, де майже поряд з ним перебувають у спокої видатні зодчі О. Кобелєв, О. Вербицький, П. Альошин, О. Неровецький.

«Демократична Україна», 23.01.2001р., № 11.

 

Губернаторы столицы

Казнен в Шлиссельбургской крепости

Среди государственных деятелей 18 века князь Дмитрий Михайлович Голицын занимал высокое положение. Выросший и воспитанный в условиях старой родовитой боярской среды, он до конца жизни оставался гордым защитником родословных традиций, с презрением относился к иноземцам и случайным людям во времена Петра І. Правда, ему приходилось участвовать в реформах царя, и он умело пользовался их плодами.

Читать полностью...