Поиск

Творець українського бароко Іван Григорович-Барський

Ім'я Івана Григоровича-Барського, талантом і старанністю якого формувався вигляд Києва, згадується нечасто. Тим часом обдарований архітектор залишив нащадкам багату спадщину, частку якої злочинно знищили в 30-ті роки двадцятого століття.

У Києві, на Подолі, проживала сім'я дрібного торгівця Григорія Григоровича-Барського, рід якого веде початок з міста Бар (звідси друга частина прізвища — Барський). В його родині в 1713 році народився син Іван, шостий з десяти дітей. Брат Івана Василь став письменником і уславився описами своїх подорожей до країн Близького Сходу.

Іван Барський зі шкільних років був допитливим хлопчиком. У Київській Академії він здобув всебічну світську освіту. Крім гуманітарних, природничих наук, опанував також основи архітектурно-художнього мистецтва. То був перший вищий навчальний заклад в Україні та й всій Східній Європі. Майбутній архітектор вивчає досвід місцевих і закордонних майстрів, різноманітні стилі в будівництві та використання матеріалів.

У січні 1744 року Іван Григорович одружується і згодом стає батьком великої родини з п'ятнадцяти дітей. Закінчивши Київську Академію, він здобув прекрасні знання. Його перші творчі роботи в Києві, головним чином на Подолі, припадають на 1748 рік. Цікавою роботою молодого київського архітектора був водопровід на Подолі, на Контрактовій площі (1748—1749 рр.). Вода по трубах текла з джерела в будівлі, а також у фонтан, котрий спершу мав назву «Феліціал». Він являв собою аркований, круглий у плані павільйон, перекритий куполом у стилі українського бароко. Стовпи з фасадного боку оздоблено подвійними корінфськими колонами. Під склепінням павільйону знаходився ангел з посудиною. У 1780-х роках викладач Київської Академії Брульйон встановив на фронтоні сонячний годинник.

У1808 році скульптуру ангела змінили античним героєм — Самсоном, що роздирає пащу лева. Зверху, на склепінні, закріплена позолочена статуя апостола Андрія.

На той час біля фонтану «Самсон» відбувалася жвава торгівля. З фонтаном пов’язано багато пригод і легенд. Одна з них: хто вип'є воду з «Лева», буде жити в Києві (до 1500-річчя Києва в 1982 р. фонтан було відновлено).

Григорович-Барський спорудив чи відбудував багато храмів, які, на жаль, не всі збереглися. Від пожежі 1811 року на Подолі згоріло чимало освячених архітектурним талантом зодчого національних пам’яток. Тоді ж вогонь знищив 1240 будинків, три монастирі, близько 20 церков, загинуло багато люду. Дивно, але не постраждав лише Єкатерининський (колишній Грецький) монастир. Мабуть, не трапилося лиха завдяки витривалості та обережності ченців, а також тому, що при спорудженні його не скупились на камінь та залізо.

У 1750 році в Липках за участю архітекторів Григоровича-Барського, Мічуріна, Неєлова розпочалося будівництво царського палацу для імператриці Єлизавети. За основу взяли проект В. Растреллі. Все витримано було в стилі бароко й надзвичайно пишний та розкішний палац очарував киян вже через п'ять літ.

У центрі Подолу Барський спорудив дзвіницю Петропавлівської церкви. Під час пожежі згорів третій ярус, замість нього було встановлено високий шпиль.

Дмитріївську (Костянтина та Олени) церкву збудував на другому ярусі дзвіниці також наш архітектор. Таку назву їй дали на честь українського письменника, церковного й культурного діяча Дмитра Ростовського (Данила Савовича Туптала), колишнього ігумена Кирилівського монастиря, а згодом і митрополита, автора морально-повчальних драм.

До 1750-х років Київ не мав свого зерносховища. За рішенням Київського магістрату був збудований хлібний магазин за проектом І. Григоровича-Барського. За деякими даними, у 1847 році в пересильній в'язниці, що містилася в цьому монументальному будинку, утримували заарештованого Тараса Шевченка.

За проектом зодчого в 1766 році споруджено Покровську церкву на однойменній вулиці, 7. Церква була типово українською спорудою. Храм — продовгуватий, з високими напівкруглими виступами з трьох боків і трьома куполами. Церква рясно оздоблена ліпленням. Змінювався інтер'єр і первісний вигляд, але церква вистояла і служить людям.

Кирилівська церква — пам'ятка архітектури Київської Русі. Споруджена в середині ХП ст. в урочищі Дорогожичі як собор та усипальниця родового монастиря чернігівських князів Ольговичів. Її сучасний вигляд з характерними рисами бароко — наслідок перебудови за участю І. Г. Григоровича-Барського. До речі, тяжко захворівши, Барський згадує епітафію, яку написав сам на себе, вказавши дату своєї можливої смерті, з показаннями своїх творінь, в тому числі й Кирилівську церкву та дзвіницю. Але смерть відступила і він прожив ще кілька років.

У центрі Подолу Іван Григорович спорудив у жвавому торговому місці перший Гостинний двір прямокутної форми, забудував його по периметру господарськими спорудами, крамницями. Повну реконструкцію двору було проведено в наш час.

«Стара бурса» — гуртожиток учнів при Київській Академії (1778 р.) також творіння Григоровича-Барського. Тут же той стиль — українське бароко. Під час перебудови було збито барокове оздоблення і споруда набрала характеру архітектури стилю класицизму з чотириколонним портиком у центрі.

Церква Миколи Набережного стоїть неподалік від Дніпра. На сьогодні ця церква вважається останнім самостійним творчим дитям зодчого (1772—1775 рр.). Відзначається витонченістю архітектурних елементів фасадів та інтер'єрів. Розташована на Подолі, на вул Г. Сковороди, 12, колишня Набережно-Микільська, названа на честь цієї церкви. В цю церкву ходила ще дівчинкою моя дружина з бабусею святити паски, а в день Спаса — садовину.

Церква Богородиці Пирогощі — одна з найдавніших мурованих споруд Києва, збудована ще в 1132—1136 роках біля підніжжя Замкової гори за князювання сина Володимира Мономаха — Мстислава. Храм неодноразово потерпав від пожеж — кожного разу відроджувався й діяв. Церква являла собою невелику трьохнефну споруду. Стіни прикрашені фресками, підлога — глазурованими й мозаїчними плитами. Її перебудував Іван Григорович-Барський. При ній діяла школа, були сирітський притулок, лікарня для немаєтних.

Іван Григорович здійснив будівництво й в інших районах Києва. На дальніх печерах Києво-Печерської лаври (1754— 1761 рр.) за проектом Барського споруджена Ковнірська дзвіниця (від імені будівельника С. Д. Ковніра).

1764—1769 рр. у Софійському монастирі Барський реконструював Малу, або так звану Теплу Софію, що використовувалась як трапезна.

Та надійшов час, коли Барському довелося залишити службу. Сили були вже не ті, працювалося важко, хоч магістрат неодноразово звертався до нього з проханням допомоги.

Помер Іван Григорович-Барський 10 вересня 1791 р., що зафіксував в домашньому літопису його син Олександр. Енциклопедичні видання подають 1785 рік.

І остаточне свідоцтво. «...Погребен священиком І. Сементовским соборне по чину христианскому... лет 78». Це запис від 11 вересня 1791 року з метричного, зошита церкви. Іван Григорович був похований на Подолі, біля церкви Богородиці Пирогощі. Точне місце захоронення невідоме. Сподіваємося, що дослідники Київського некрополя визначать його, й там буде споруджено пам'ятник талановитому зодчому від вдячних нащадків.

В Києві, на Борщагівці, одна з вулиць носить це славне ім'я. Й нарешті відновлено церкву Богородиці Пирогощі, що була зруйнована в 1935 році. Золотом виблискує на сонці півтораметровий хрест з «яблуком».

На конкурсі з відновлення храму було визнано два проекти: архітектура церкви XII ст. та її реконструкція в XIX ст. Варіанти будівництва розглядали основні архітектурні та проектні організації Києва й України. Перевагу було віддано першому варіанту.

І хоч церква відновлена на тому ж місці й на тому ж фундаменті — це вже інший храм, і він не є другим його народженням.

«Демократична Україна», 21.01.1999 р. № 7.

 

Губернаторы столицы

Однорукий губернатор

С присоединением Правобережной Украины к России, в период феодально-крепостнической системы, наша столица превратилась в центр созданной Киевской губернии и, пожалуй, всего Юго-Западного края. Военно-административный аппарат самодержавия укреплялся назначением губернаторов из числа монархистов, реакционеров, исполняющих безропотно императорскую волю. Таким был Киевский военный губернатор, Подольский и Волынский генерал-губернатор Дмитрий Бибиков, образованный, энергичный деятель. Он оставил после себя худую славу и немного добрых дел.

Читать полностью...